Сповідь

485

Пройшли роки, минає вже життя,
А гіркота все сушить душу.
Живу на білім світі я сама.
І з жалем усвідомлювати мушу.

А до сусідки завітали онучата.
Так хороше і весело від них.
Моя ж хатина диха самотою,
А вечір додає хвилин сумних.

Чому так сталося оце зі мною?
Чому у донечки немає діточок?
Коли була ще зовсім молодою,
То думала, що встигну насадити квіточок.

Виходила я заміж по-любові.
В любові народилась донечка моя.
І де не взявся поруч він зі мною –
Душа моя тепер вже не моя.

Палке кохання закрутило так зненацька,
Забула і за доньку, й за сім’ю
Здавалось, це найбільше щастя,
І заново готова починать я путь свою.

Усе іде, усе минає,
Та гріх цей не дає мені спокою.
Якби не трапилось таке кохання,
Не повилось моє життя журбою.

Звертаюся до Бога з молитвами:
«Прости, мій Боже,  й поможи !
Нехай гріхи залишаться зі мною,
Та від діток, прошу, ти відведи!»

Я знаю, що вчинила непоправно.
Напевно, пізно зрозуміла це.
Благаю тебе, Господи, мене простити,
Бо щирим є благання це гірке!

На річці дім не побудуєш,
На неправдивості до Раю не ввійдеш.
За всі гріхи обов’язково йде розплата
Життя залежить, як його ти повернеш.

 

Автор Надія Юшко (Семенчук) https://ok.ru/profile/338340389527

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)