Солодкі спогади

236

Багряне сонечко котилося за обрій
Доходив до кінця господній день
На призьбі біля дому тато й мама
Ловили звуки втаємничених пісень.

Рука стареча ніжно гладить руку,
Перебира морщиночки її.
Ці руки стільки бачили у світі!
– Морщини, мабуть, глибші  ніж мої?

У кутиках очей зблиснули сльози –
І сива голова схилилась на плече.
– А скільки ми, Марієчко , вже разом?
Далекий  спогад душу враз пече.

В двадцятії роки з’явився я на світ.
Родина хоч і небагата, але дружня.
В далекі ті роки, хоч бідували ми,
Але допомагала сила й дружба.

А тато з мамою не покладали рук,
Бо знали вдома їх чекають соколята .
Три славні хлопчики, три брати.
Їм треба працювать , щоб вивчить їх літати.

І розлетілися хлоп’ята в білий світ.
– Того всього, напевно, не згадаю…
Тут сива голова заворушилась знов :
– Маріє, нагадай, а ти з якого краю?

Старенька тихо гладила його чоло
І заглядала ніжно в його очі.
І нагадала геть усе, що в них було :
Як зустрічались, пісню солов’я щоночі.

Отак сиділи майже «два століття»,
Перебирали все, що в них було,
Хоча роки  у вирій відлетіли,
Та спогади вертали ї в село.

Ось босоногі бігали до річки,
Штанців тоді ще мама нам  не шила .
А ось уже і допомога підросла
І підмінити тата й маму поспішила.

Ніякої роботи не цурались,
Людей любили і жили по честі..
Коли війна постукала у шибку,
Прощалися з селом на перехресті.

І вистояв, не здався, повернувся.
Мабуть, же знав,що стріне він Марію.
Вона йому також подарувала три синочки –
На все життя найкращую надію.

Життя прожить – не поле перейти.
Завжди батьки це пам’ятали .
Тому так вчили і своїх дітей ,
Щоб добрих друзів і родини дружні мали.

Сидять обоє сиві і красиві ,
І радістю сія чоло у них.
Вони щасливі, хоч немолоді вже.
Достойну зміну мають – копію з самих.

Він до руки старечої торкається губами :
– Я дякую тобі , Марієчко моя!
Якби Господь послав нове життя нам,
То хай родина в нас була така сама!

Прости мені , моя свята голубко!
Любив, люблю., хоч мало це казав.
Щасливий я  , що ти моя дружина,
І Богу дякую, що нас з тобою поєднав!

Вже сонечко сховалося за обрій.
Старенькі слухають в садочку  солов’я,
Який виспівує для них чарівну пісню :
«Ти мій, ти мій! А ти моя, моя!»

Автор Надія Юшко (Семенчук) https://ok.ru/profile/338340389527

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)