Осінній степ

354

Осінній степ позолотила осінь.
Здається, що нема у нього меж,
Лиш ненароком заблукала просінь,
Що, мов метелик, падає з небес.
А він пустий, прийнять готовий зиму,
Та тільки подумки він згадує весну.
Той колорит, який дарує злива,
А потім ясне сонце й осяйну красу.
Осінній степ позолотила осіінь,
Пустила павутину бабиного літа.
Земля вже віддає тепло поволі,
Хоч ще і сонечком вона зігріта.
Вже журавлі курличуть і летять у вирій,
Лишивши лиш пір”їну на стерні,
А ти усіх їх сумно проводжаєш
І знов чекатимеш на новую весну!

Автор Надія Юшко (Семенчук) https://ok.ru/profile/338340389527

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)