Окремі випадки пасажирських перевезень

1464

Так сталося, що останні роки частіше потребую користуватися послугами автобусних перевізників. А оскільки живу в селі, то й відчуваю всі переваги саме сільської нецивілізованості буття. Ось незабаром матиму потребу у автобусному сполученні із столицею. І якщо ще минулого  року влітку було відносно зручно, то повертаючись у грудні місяці через Київ мала спостерігати неприємну правду життя людини в Україні. Мало того, що квитки прийшлося брати таким чином,щоб відразу спробувати потрапити на рейс без пересадки з Києва до Горобіївки, що в Сквирському районі, а це всього-на-всього три дні – п’ятниця ,субота,неділя, з тим, щоби не мерзнути в очікуванні рейсового автобуса Сквира-Каленна, або Сквира-Лаврики. Так ще й дізналася про відміну щоденного зручного рейсу Київ – Рубченки абсолютно випадково. Тобто рейс залишили у три дні –п’ятниця – субота – неділя. Тобто перевізник не те, що не задовольнив мій попит на зручність проживання в країні, так іще й не потрудився повідомити населення про відміну рейсу так, щоби про те знали максимально всі.

Спілкуючись в поїздці із пасажирами-колегами по незручності, почула, що жителі села Рубченки поступово відмовляються від послуг даного рейсу, оскільки люди були обмануті кілька разів, привізши людей до Сквири водії відмовлялись везти людей по маршруту далі, пояснюючи це тим, що їх надто мало і оплата,яку заявили керівники автоперевезень не покриває витрачені кошти на рейс.. Люди мали добиратися до села самотужки хто із знайомими, а хто – наймаючи таксі. Кілька разів подібної підстави й люди,із прицілом на майбутнє, вже планують потрапляти до Києва через Володарку.

Та цим справа не закінчилася. До прикладу в один із днів січня о 7.00 посадивши у Києві людей, які були впевнені у тому, що рейс, хоча б у три фактичні дні , виконуватиметься згідно розкладу, автоперевізники підставили їх по повній програмі, привізши до Сквири і заявивши:  «Відправляйтеся на сільські маршрути». Мені цікаво ось що-перевізники не розуміють, що люди розраховували саме на заявлений ними рейс, оскільки сільські маршрути не підбирають людей київських автобусів, а мають власний розклад руху?  У той день  люди, які приїхали рейсом, що мав бути Київ-Рубченки, а фактично відбувся як рейс Київ – Сквира, мали добиратися до місця призначення, наймаючи таксі, або мерзнути зимовою погодою в очікуванні, призначеного розкладом руху сільських автобусів, часу, а це не багато, не мало а близько трьох годин. Вимога людей, яких обманули подібним чином ,  до диспетчера  надати їм письмове пояснення відсутності заявленого в тендері маршруту, і неповідомлення того, що їх залишать на вулиці  заздалегідь,  залишилася невиконаною, оскільки сама чергова сховалася від людей в надії на те, що шум припиниться.

Вирішила поцікавитися у диспетчера про ситуацію із даним рейсом. Дізналася про те, що багато автобусів знаходиться в ремонті. А отже не здатні возити людей. А це означає, що поїздка людей із Києва до Рубченок ( а отже і до сіл Шаліївка-Горобіївка) може або відбутися, або не відбутися, немов отой кіт, герой відомого уявного експерименту Ервіна Шредінґера – рейс і є, і його немає.

Тобто мені, як людині, що користується послугами автоперевезення, при необхідності добратися до столиці, або із столиці, раціональніше користуватися н а д і й н и м и рейсами і розраховувати на перевірені маршрути. І так почали робити більшість людей.  Тобто заявлений офіційно маршрут стане фінансово збитковий завдяки тим, хто його заявив, оскільки перевізник, не виконуючи обов*язків перед громадою, сам призводить до закономірної збитковості. Чи, можливо, саме того і потрібно?

Добавлю, що маршрутом Київ-Рубченки багато хто передавав передачі. Хто студентам, що вчаться у столиці, хто рідним. І з Києва на села люди мали змогу передати необхідне швидко й недорого – як теє робиться по всій країні. Самоорганізація населення. Відтепер подібної можливості людей позбавили.

А ще згадую зручний колись рейс Фастів-Тетіїв, за допомогою якого можна було потрапити до друзів у Ставищенський район,оскільки давав можливість доїхати  до Тетієва, щоб там зробити пересадку на потрібний маршрут. Багатьом той рейс давав можливість без  поневірянь потрапляти і до Фастова, чого не скажеш про даний період, коли для того, аби потрапити до Фастова, людям потрібно їхати до Білої Церкви й звідти вже добиратися далі. Було цим рейсом зручно і возити дітей отримувати позашкільну освіту у Сквирі, оскільки якщо не встигали на рейс Сквира – Каленна, то на підстраховці завжди був автобус із Фастова, який забирав людей . Існувала в ті часи надія на те, що життя у Сквирському районі стане цивілізованим, як те і праглося в часи народження незалежності країни. Тобто у часи, коли автоперевезення були керовані представниками громади, а прибуток від їх діяльності залишався у громаді району, міжрайонні сполучення діяли активно й на користь людям.

Ще й  відміна зручного Рубченки – Київ, яким і горобіяни, і жителі села Шаліївка добирались до районного центру вдень об 11.05 з тим, щоби спокійно вирішити власні проблеми ,  вертаючись   рейсом об  14.30, щоб не товктися в поїздці назад в переповненому автобусі як оті оселедці в бочці  відкинула людей від цивілізації , оскільки вони матимуть товктися у маршрутці на 11.30, або міряти кроками Сквиру зайвих три години, якщо не їхати притиснутими один д одного настільки міцно, що,буває, й дихнути ніяк, оскільки наявні автобуси не дозволяють їздити великій кількості людей у достойних умовах.   Бо ніяк е можна назвати умови достойними, коли їдеш у малесенькому переповненому автобусі із районного центра до Горобіївки  у складних погодних умовах – під час ожеледиці або зимової хутровини. А подивитися як люди намагаються втиснутись раніше у нього,щоби стати зручніше. Не говорячи вже про зручно сісти. Й подібне відбувається на протязі ось вже півтора десятки років. Цивілізація – нічого не скажеш.

Тобто цивілізація, яку масовано пропагували, коли пропонували приватних перевізників, зникає з шаленими темпами. І згадую я розповіді людей, що виросли у Сквирському районі, про те, як пристойно організовано було перевезення людей державним автопідприємством, коли автобусні рейс и на села були щогодини. В ті давні часи людина села не відчувала настільки великої дискримінації за місцем проживання.От я собі й мислю, як висновок із подій, що відбуваються у нашому районі, про те, чи не краще  націоналізувати  приватні автопідприємства  у власність громади із тим, щоб вони працювали на людину і для людини, особливо в плані створення територіальних громад, оскільки   приватники вважають, що люди потрібні їм для отримання прибутків, а не їх робота має слугувати зручності населення.  Тобто сьогодні люди сіл існують для того, аби приносити приватникам гроші.

У  випадку націоналізації автопідприємства фактично належатимуть громадам, які найматимуть ,для зручності керування, менеджерів  шляхом конкурсів на посади. А ті  вже старатимуться організувати роботу підприємства таким чином, щоб зручно було мешканцям районів та сіл, щоб наступного прозорого  конкурсу знову отримати роботу. Таким чином країна поступово ставатиме такою, що нею будемо пишатися як цивілізованою.


Дендебера Т.Б. – голова громадської організації «Ініціативи жінок», помічник депутата Сквирської районної ради  Хвиль Л.Ю. від  2011 року і по сьогодні

Горобіївка, Сквирський район, Київська область

 

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)