Мрії баби Дуні

51

Заходить сонце за далекий ліс,
І промінці його блукають по шибках.
Біля вікна сидить стара бабуся
І витирає гіркі сльози на щоках.

Уже чимало часу утекло,
А одинока постать все чекає.
Давно живе у цьому домі.
Чого  все виглядає , то не знає.

А виглядає діточок своїх,
Які роз’їхались. по світу рано
Пожежа відібрала в неї дім ,
Тепер живе в Будинку ветеранів .

А хочеться хоч раз іще побачить
І приголубить, ніжно обійняти,
Бо котре літо зустріча сама.
Чи доведеться ще рідню стрічати ?

Думками лине в ріднеє  село,
Де працювала, діточок ростила.
Де мала друзів і рідні чимало,
А пам’ять все це у минуле відпустила.

Схилилась на вікно і тихо задрімала.
Ось бачить сон й себе посеред поля,
З граблями у руках і боса на стерні.
Важка робота – це вже її доля .

Маленькі діточки обід її несуть,
Зав’язані пожитки у хустину
Так гірко серце ойкнуло й проснулась.
А чи побачить хоч одну іще дитину ?

Сльоза скотилась по щоці.
Старечі очі все вдивляються у темінь.
Мабуть, і цей день не приніс новин ?
Як пригасити гіркий серця щем мій ?

Вже сонечко зайшло за темний ліс,
І промінців не видно на шибках.
Сидить старенька край вікна
І сушить гіркі сльози на щоках.

 

Автор Надія Юшко (Семенчук) https://ok.ru/profile/338340389527

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)