Любіть своїх дітей!

96

Весна ішла шалено по землі
І дарувала всім і радість, і снагу.
Нікого не лишала без гостинців.
Для неї двері відчинить спішу.

От і до нас вона вже завітала
І принесла хорошу новину:
Родина наша розросталась,
Бо маємо сестричку чарівну.

Родина дружня, щира, люба
Турбується і береже свої звичаї.
У ній даремно час ми не втрачаєм,
І він в любові, з користю минає.

У нас в родині четверо дітей.
Виходить, я найменша серед них.
Два старші братики навчаються у школі.
І мають безліч справ цікавих, не сумних.

А середульша дівчинка, моя сестричка,
Навчається в середній школі.
У них, напевно, справ у всіх чимало,
Бо з школи повертаються геть дуже кволі.

А я росту і підростаю,
На кашах гарно поправляюсь.
Мені усе на світі до вподоби,
І клопотів ніяких я не маю.

От вже минуло кілька літ.
Мене цікавість розбирає.
Чому частіш лишаюся сама?
Чому мене ніхто не доглядає?

Піду спитаюся у брата.
Він, може, поката на барані?
А в нього у вухах дроти звисають.
Чи чує він мене, чи ні?

Махнув рукою – зачинились двері.
До меншого тепер крокую:
«А погойдай мене на гойдалці у сквері!»
Сказавши це, тепер жалкую.

Швиденько руки затулили мені рота,
Бо музика занадто аж луна.
І я зробила тільки кілька кроків –
Одразу вже сестру шукать пішла.

У неї на столі стояли різні креми,
Лосьйони, пудри, кольорові бігуді.
У мене очі стали розбігатись,
Невже я зможу підібрать щось і собі?

Сестричка лагідно посунула мене назад.
Очима показала: дуже заважаю.
І опустивши очі, я пішла у сад,
Бо там батьки відпочивають.

Побачила, зраділа, підійшла.
Матусю обняла і пригорнулась:
«Матусенько, я книжку принесла!»
А ненечка чомусь не повернулась.

У неї телефон горів вогнем,
Із кимось голосно так розмовляла:
«Малесенька, саменька погуляй!»
І я пішла, уже не оглядалась.

Та є один ще варіант:
Татусь мій любий, той послуха.
Приходжу на подвір’я, а його нема.
Лиш чую молоток десь стука.

Ура! Допоможу, потрібна буду!
Хоч цвяшка потримаю у руках.
Лиш тільки я ступила кілька кроків,
А тато заховався у своїх думках.

Стою і смикаю його за поли:
«Татусю, я сумую, погуляй!»
«Красунечко, майструю годівничку я для школи!
Іди пограйсь сама та почекай!»

Отак ходила я від хати і до хати.
Шукала все пригод на душечку свою.
Нікому я, виходить, непотрібна
І у саду самісінька стою..

Навіщо я прийшла у світ веселий,
Коли ніхто мене не хоче помічать?
Я сподіваюсь, що таки комусь потрібна!
Тим часом сум й печаль іду стрічать.

У всіх свої турботи і проблеми,
А хто зі мною гратися піде?
Від кого я навчусь борщик варити,
І що хороше у душі моїй зійде?

Я хочу буть корисною у світі,
Хоч ще мала, та все ж я підросту.
Я хочу вміти все, як моя мама.
І знати, що недаром я живу.

Хоч не навчуся забивати цвяхи,
Та тато зможе теж мене навчить,
Як маму і сестру оберігати,
Як поважать людей й любов’ю дорожить!

Бо діти , що народжені в любові,
Ніколи зайвими не можуть бути.
Навіщо ж нам з являтися у світі,
Коли за нас всі можуть геть забути?

Любіть своїх дітей і мами, й тата!
Хай відчувають вашу ласку і любов!
Хай хата буде на добро багата!
Хай Бог боронить і від зла й обмов!

Бо тільки та родина є щаслива,
Яка живе в любові й ділиться з людьми.
Я хочу ,щоб усі отак жили на віті,
Щоби були щасливі Я, ТИ, МИ!

 

Автор Надія Юшко (Семенчук) https://ok.ru/profile/338340389527

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)