Любов на Майдані

124

Майдан стугонить і рвуться гранати,
Палають будинки, закрите метро
В диму непомітно виходять солдати
І косять на землю усе, що було.

Щити прикривають живих і убитих,
І треба сховати поранених десь.
Ідуть уперед молоденькі дівчата
І руки притисли до юних тілець.

Одна забарилась: поранений поряд,
Обтерла обличчя, до рук бинт взяла,
Швиденько мотала, а руки трусились,
І очі на “Беркут” вона підвела.

– Ой лишенько люте! – його упізнала.
Це був той юнак, що любить обіцяв.
Його і сама вже давно покохала,
Лиш не розуміла :чому він стріляв?

А він упізнав і закляк на Майдані,
Здивовані очі питали:”Це ти?”
Сказати не встигла: знов кулі свистали,
Пригнувшись поквапно повзла за щити.

Ось знову граната розбурхала тишу,
Горіли колеса, летіла смола.
Вона виглядала, дивилась і злилась:
– Чому він був там, а вона не змогла?!

Дорога обрана, а шлях нам відомий,
Коханню кінець, це вже знає вона.
За мир, за свободу, за щастя народу
Піде уперед: не лякає війна!

А чи могла йому простити зраду?
Напевно, так, хоч душу жаль палить.
Він зрадив Батьківщину, убив усе одразу!
Вона не зможе це йому простить!

 

Автор Надія Юшко (Семенчук) https://ok.ru/profile/338340389527

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)