Вітер-бродяга

168

Вітрисько грався, завивав, летів.
Він був веселий, бо приніс весну.
Пустив легеньку хвилю по ріці,
Калину розбудив од зимового сну.

Він ніжно-ніжно обійняв її,
Легенько гладив тонкеє гілля,
Шептав слова і милі, й чарівні –
І трепетом озвалася калинонька моя..

Такого не стрічала ще в житті.
Їй було з вітром затишно і тихо.
І мріяла, що буде разом з ним завжди,
І омине її неспокій, лихо.

Та хто не знає вітрюгана – пройду?
Того нестримного і несерйозного бродягу?
Лиш заморочив голову калині
І геть помчав шукать нову ватагу.

Калина ніжно так тріпоче гіллям.
Обійми па’ятає ще вона.
Та вітер вже забув калиноньку печальну,
Тепер вона і одинока, і сумна.

 

Автор Надія Юшко (Семенчук) https://ok.ru/profile/338340389527

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)