Війна-розлучниця

273

Думки вертають все назад,
Коли з тобою попрощалась.
Ти йшов в АТО, йшов воювать,
А я з дитиною сама лишалась.

Найперші ночі без вістей
Скували серце й мою душу.
Я розуміла: це потрібно,
І все прийняти гідно мушу.

Минали дні, летіли ночі.
Маленька донечка питала:
«А де мій, мамочко, татусь?»
І що сказати, я не знала.

В самої серце завмирало,
Бо впевнена, що слід мовчати.
Її татусь родину вже покинув.
Про це не треба їй казати.

Зустрів на фронті волонтера,
Яка допомагала всім солдатам.
А її очі вразили його.
Зізнався у любові, бо не міг мовчати.

А що я донечці скажу?
Як назову я її тата?
Він був завжди для нас герой,
Тому я змушена мовчати.

В чужому горі щастя не знайдеш,
А відпустити важко і чи треба?
Люблю, страждаю, але відпускаю.
Молитви посилаю я до неба.

Прости нам, Господи, усі гріхи!
Ми все здолаєм, все переживем!
Нехай війна в країні закінчиться,
Я вірю: ми до щастя доживем!

Маленька підросте і зрозуміє,
Що у житті таке також буває.
А головне в житті – це мир, здоров’я!
Я впевнена, що в нашій долі щастя ще засяє!

Образи не тримаю і не плачу.
Мабуть, судилося отак обом.
Нехай Господь його оберігає,
А Янгол захистить своїм крилом!

 

Автор Надія Юшко (Семенчук) https://ok.ru/profile/338340389527

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)