Бережіть матерів

118

Колись давно цю хату зводили удвох.
Вона і він, і мріяли про долю.
А біля хати ще глибокий льох.
Хотіли в світ пустить синочка й доню.
Уже нікому непотрібна хата.
Самотньо, сумно дивиться у небо.
Сидить печально мама коло плота,
І роздуми снуться коло тебе.
За чим сумуєш, моя рідна?
Чого печаль ізпопеляє душу?
Чи, може, твоя нивонька лишилася безплідна?
І як допомогти тобі я мушу?
– Печаль пече, і гірко серце ниє,
Хоч п’ятеро діток пустила у світ жити,
Та непотрібна їм сьогодні стала
І мушу гіркі сльози нишком лити.
– Чого ж твої пташата одцурались?
Чому за неньку за свою забули?
– Бо їхні долі з грішми об’єднались,

І холодом від серця їх подуло.
Хіба так може існувати в світі,
Коли матуся гине самотою?
З дитинства гріла їх любов’ю, ніжним цвітом.
Обігрівала серденько, щоб не зайшло журбою.
Та , видно, так судилося рідненькій
Сидіти край порога і чекати,
І сподіватися, що хтось таки приїде,
Бо сподівається : для них же вона мати!
Холодний вітер чеше сиві коси,
А очі все вдивляються за обрій.
Старенькі ноги миють ранні роси,
І хочеться , щоб дітям долі були добрі!
Чого так часто забуваємо за рідних?
Чому так рідко їздимо додому?
І часто це трапляється вже пізно,
А ми жалкуємо, звертаємо на втому.
Любіть своїх матусь і татусів!
Частіше їм дзвоніть і приїжджайте!
Їм непотрібно гривень – папірців,
Хоч добрим словом рідних привітайте!

Автор Надія Юшко (Семенчук) https://ok.ru/profile/338340389527

ПОДІЛИТИСЬ

НАПИСАТИ КОМЕНТАР (реєструватися не потрібно)